![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
Так, намагаюсь відновити в голові всі "походи по хаткам" як каже мій вітчим, в голові все змішалось в одну велику кашу...
відчуття ненависті з боку ріелторів не перестає мене полишати, у мене почалась квартирно-офісно-магазинна манія, я скоро вже не зможу жити без того, щоб не зателефонувати якомусь ріелторові і щось попросити знайти, пошуки приміщень у мене вже ідея фікс і вони сняться мені навіть вночі. добре якщо цей сон має негативний фінал, тоді не так тяжко повертатись в реальність, а якщо ненароком почнеш мріяти і намрієш собі "золоті гори", ось тоді й очі відкривати не хочеться.
ладно, згадалась ще одна прогулянка...
я зателефонувала якомусь дивному ріелтерові. чому дивному? бо вона якась відморожена була: пасивна в напівсонному голосі, тормозила з відповідями і теж більше одного разу не зателефонувала.. ось так от. ну ви вже знаєте- це норма для них. :)
значить прийшли ми на місце зустрічі - еко маркет на черняховського, а квартира типу на соборній площі знаходиться (здається так вона там називається, короче там де загс).
дума собі- прикольно,куди ще центровіше вже знімати.
тут приходить ріелтор і починає триндіти з кимось по телефону, навіть не привітавшись, менш з тим, мені то що до неї.
починаємо заходити потихеньку в дєбрі (хоча мо то й не дєбрі були, але на вулиці сьома вечора- темно і для мене то були дєбрі) тут зустрічаємо якусь бабцю і дідця, хто такі?-незрозуміло. потім доходить- ще один ріелтор.
підходимо до будинку, страшненький такий, але ж нам не дивитись на нього зовні- головне що в седеині, підходить хазяїн- такий собі дідок, ще наче і ненайстаріший, короче дідок в полнам расцвєтє сіл :)
фух - нарешті власник.
заповзли на третій, так мені здається, поверх: хопа, хопа - нові двері, еееееее а за ними ще одні савдеповські... хех, дарма раділа.
вах, вах, вах - які високі стелі, як просторо.. але ж не буває без приколів... самі розумієте.
знчить заходимо в спальню, бо вона найближче до виходу знаходилась:
вав, класне ліжко, м"яке, навіть на нове схоже, хороший матрац, ну все класно, але.... ось інша сторона:
якщо бачете, то поряд з меблями сучасними знаходиться радянська шафа, яка сюди не в тим не в ворота. не естетично - це факт.
можливо ви скажете, що я зажерлась трошки, але вже ж якщо вирішили знімати дорогу і гарну квартиру, то треба до цього і йти.
просуваємось далі по курсу, це кухня:
якщо вам не ріже око відразу, то поясню: всім видно мабуть що тумба під раковиною достатньо сучасна і явно не пасує до стінки, яка мабуть ще дореволюційна дещо. нажаль власник не постарався зробити фото "прекрасної" плити, яка на ладен дихала там, а дверці духовки я навіть боялась відкрити просто, бо треба було б мабуть платити за те, що вона відпала. тай холодилььника як бачите тут не видно, бо він теж старий і страшний, десь ще років 80х.
далі наша екскурсія плавно переходить в ванну і туалет. тут ціх фото теж нема, бо як ви розумієте є недоліки.
ті, хто з вас жив в житомирі, то знає, а ті, хто ні, то я розповім: вода гаряча буває зранку і ввечері, якщо буває!!!! а в ванній стоїть такий собі малюсінький боллєр, яким нічого то й по суті не нагрієш... а ванна така мілка, що навіть не полежиш в ній...
далі ми плавно переходимо в загальну кімнату:
вав, вав, вав і ще раз вав - нова стінка, мені дуже сподобалась, але знову ж таки: фотка така річ, яка гарно може приховувати недоліки:
ми бачимо старезний диван, який ну ніяк не вписується в сучасний інтер"єр стінки, нажаль автор знову ж таки не показав, що знаходиться зправа від дивану, а там стоїть дебелий комод, товариш кухонної дореволюційної стінки, який, як вважає власник є дуже цінним експонатом для колекції якогось антиквара. бугага.
саме тут ви можете побачити як виглядають двері- вони страшно старі і мільйон раз перефарбовані, ще й скриплять добряче. міг би вже власник і змазати. знову ж таки - тут не буде фото з коридору, так як це не дуже естетично доповнюватиме композицію: в коридорі про вішалку нічого і думати це раз, а по друге на підлозі лежить страшні доски, як в приватних старих будинках, вони всі покарьожені, з щилинами з яких гарно сквозить вітерець. мало того, в кожній кімнаті є балкон, здавалось би чим ви незадоволені, це ж класно. але нажаль власники навіть не чули мабуть про таке досягнення науки як застеклені балкони і металопластикові вікна. бо вікна страшні і старі, не мінялись ще з часу, коли був побудований будинок, а батаре як вам відомо мають властивість погано гріти, а стелі високі там: 2,75, а обігрівач у нас один і прийшлось би нам платит, платити за електроенергію і нерозплатитись.. ось так от.
а на закуску така байка: коли ми виходили з квартири, власники навіть не змусили себе почекати поки ми підем, саблюсті мєри прілічія так би мовити, і почали виказувати ріелтерові свої побажання: нам таких малих більше не приводьте, це не серйозно, нам треба серйозні люди.
от мені цікаво, як можна зрозуміти за 20 хв серйозна ти людина чи ні... мабуть директора школи, ким і являвся потенційний здавач квартири, знає секрет того, як оприділити серйозність людини.
шукаємо далі...
відчуття ненависті з боку ріелторів не перестає мене полишати, у мене почалась квартирно-офісно-магазинна манія, я скоро вже не зможу жити без того, щоб не зателефонувати якомусь ріелторові і щось попросити знайти, пошуки приміщень у мене вже ідея фікс і вони сняться мені навіть вночі. добре якщо цей сон має негативний фінал, тоді не так тяжко повертатись в реальність, а якщо ненароком почнеш мріяти і намрієш собі "золоті гори", ось тоді й очі відкривати не хочеться.
ладно, згадалась ще одна прогулянка...
я зателефонувала якомусь дивному ріелтерові. чому дивному? бо вона якась відморожена була: пасивна в напівсонному голосі, тормозила з відповідями і теж більше одного разу не зателефонувала.. ось так от. ну ви вже знаєте- це норма для них. :)
значить прийшли ми на місце зустрічі - еко маркет на черняховського, а квартира типу на соборній площі знаходиться (здається так вона там називається, короче там де загс).
дума собі- прикольно,куди ще центровіше вже знімати.
тут приходить ріелтор і починає триндіти з кимось по телефону, навіть не привітавшись, менш з тим, мені то що до неї.
починаємо заходити потихеньку в дєбрі (хоча мо то й не дєбрі були, але на вулиці сьома вечора- темно і для мене то були дєбрі) тут зустрічаємо якусь бабцю і дідця, хто такі?-незрозуміло. потім доходить- ще один ріелтор.
підходимо до будинку, страшненький такий, але ж нам не дивитись на нього зовні- головне що в седеині, підходить хазяїн- такий собі дідок, ще наче і ненайстаріший, короче дідок в полнам расцвєтє сіл :)
фух - нарешті власник.
заповзли на третій, так мені здається, поверх: хопа, хопа - нові двері, еееееее а за ними ще одні савдеповські... хех, дарма раділа.
вах, вах, вах - які високі стелі, як просторо.. але ж не буває без приколів... самі розумієте.
знчить заходимо в спальню, бо вона найближче до виходу знаходилась:
вав, класне ліжко, м"яке, навіть на нове схоже, хороший матрац, ну все класно, але.... ось інша сторона:
якщо бачете, то поряд з меблями сучасними знаходиться радянська шафа, яка сюди не в тим не в ворота. не естетично - це факт.
можливо ви скажете, що я зажерлась трошки, але вже ж якщо вирішили знімати дорогу і гарну квартиру, то треба до цього і йти.
просуваємось далі по курсу, це кухня:
якщо вам не ріже око відразу, то поясню: всім видно мабуть що тумба під раковиною достатньо сучасна і явно не пасує до стінки, яка мабуть ще дореволюційна дещо. нажаль власник не постарався зробити фото "прекрасної" плити, яка на ладен дихала там, а дверці духовки я навіть боялась відкрити просто, бо треба було б мабуть платити за те, що вона відпала. тай холодилььника як бачите тут не видно, бо він теж старий і страшний, десь ще років 80х.
далі наша екскурсія плавно переходить в ванну і туалет. тут ціх фото теж нема, бо як ви розумієте є недоліки.
ті, хто з вас жив в житомирі, то знає, а ті, хто ні, то я розповім: вода гаряча буває зранку і ввечері, якщо буває!!!! а в ванній стоїть такий собі малюсінький боллєр, яким нічого то й по суті не нагрієш... а ванна така мілка, що навіть не полежиш в ній...
далі ми плавно переходимо в загальну кімнату:
вав, вав, вав і ще раз вав - нова стінка, мені дуже сподобалась, але знову ж таки: фотка така річ, яка гарно може приховувати недоліки:
ми бачимо старезний диван, який ну ніяк не вписується в сучасний інтер"єр стінки, нажаль автор знову ж таки не показав, що знаходиться зправа від дивану, а там стоїть дебелий комод, товариш кухонної дореволюційної стінки, який, як вважає власник є дуже цінним експонатом для колекції якогось антиквара. бугага.
саме тут ви можете побачити як виглядають двері- вони страшно старі і мільйон раз перефарбовані, ще й скриплять добряче. міг би вже власник і змазати. знову ж таки - тут не буде фото з коридору, так як це не дуже естетично доповнюватиме композицію: в коридорі про вішалку нічого і думати це раз, а по друге на підлозі лежить страшні доски, як в приватних старих будинках, вони всі покарьожені, з щилинами з яких гарно сквозить вітерець. мало того, в кожній кімнаті є балкон, здавалось би чим ви незадоволені, це ж класно. але нажаль власники навіть не чули мабуть про таке досягнення науки як застеклені балкони і металопластикові вікна. бо вікна страшні і старі, не мінялись ще з часу, коли був побудований будинок, а батаре як вам відомо мають властивість погано гріти, а стелі високі там: 2,75, а обігрівач у нас один і прийшлось би нам платит, платити за електроенергію і нерозплатитись.. ось так от.
а на закуску така байка: коли ми виходили з квартири, власники навіть не змусили себе почекати поки ми підем, саблюсті мєри прілічія так би мовити, і почали виказувати ріелтерові свої побажання: нам таких малих більше не приводьте, це не серйозно, нам треба серйозні люди.
от мені цікаво, як можна зрозуміти за 20 хв серйозна ти людина чи ні... мабуть директора школи, ким і являвся потенційний здавач квартири, знає секрет того, як оприділити серйозність людини.
шукаємо далі...
я такого еще никогда не видела
 |  |
 |  |
така чудова казка на ніч.
Музика Бадаламенті і режисерський талант Лінча творять чудеса.
звісно, кіно "на любителя")
photo by Андрей Карпович (Житомир!)
P.S. фотографии бо-оо-оольшие и очень красивые - кликайте!)
- Location:дом родной
- Mood:artistic
- Music:тишина
Поступово я стала почувати себе "десперейт вайф": обдзвонила купу ріелторів, всі годують завтра, а приходить завтра і не одного дзвоника, ти їм пропонуєш гарно заробити, ладен вже ледь не за будь які гроші зняти ту нещасну квартиру, а вони вже на стільки заїлись, що їх нецікавлять навіть 50% гонорари..
ачєрєдной раз купую газети з оголошення і починаю дзвонити...
здавалось вже нічого мене не може здивувати, але ж ні...
після тривалих очікувань, пізнього вечора (ніфіга собі, які вони наглі вже й ніяких правил пристойності не дотримуються ) з ажіотажем і божевільною радістю в голосі телефонує мені "якась" ріелтор, бо з рахунку я збилась,а імена запам"ятовувати навіть і не намагалась..
просто криком кричить, виглядала так: "ВаВ, супер пропозиція, новорічні ціни, розбирай хто встигне"
а на ділі вийшло, як зазвичай у ріелторів.
нічого нового, продавец не продавець, якщо не вміє розрекламувати і заговорити зуби.
хоч вірте хоч ні, але то був останній раз, коли у мене з"явилась надія на те, що я щось знайду варте того, щоб там жити.
так ось, двоник: "Яну тут такоє, тут такоє... шо? га? яке? - та вабще, неслиханная щедрость - будинок, біля сенного ринка сразу, прєдставтє сєбє 2 етажа, толька два года как после рємонта, квартирантов еще не видал, хазяєва хатят всего 1100 и больше нєкаких комунальних платєжей, ви прєдставляєте?! нада ехать и брать нє глядя, гдє такоє видана и слихана.. "
короче, домовились ми на наступний день на 18.30, бо там вони чи то прибирали, чи то її діти виїздили на навчання з будинку, я так і не зрозуміла до кінця чому саме на завтра і на такий час..
як завжди ріелтор не забула повторити, що ми йдемо дивитись самі перші, у неї типу зв"язки і льготи як у ветеранів.
наступного дня, я, як ні в чому не бувало, в 5 годині викладаю собі англійську діткам моїм, а тут - дзвоник з криками: "Яна, если можєтє, то едьте сюда прям сечас, а то забєрут, слишите - забєрут хату, хазяєва нє чесниє, пригласили еще риелторов"
ну, Яна, як чесний громадянин, теж не хоче лишатись на задніх позиціях, закінчує швидко урок (добре, що вона подзвонила в кінці заняття), викликає таксі і мчить, заодно, зтягує з обігрітого крісла жень і змушує летіти теж.
доки приїхав Женя, я вже раз 30 прослухала заїжджену пластинку двох ріеторів, які ж все таки люди нечесні і як вони старалсь, щоб цей будинок дістався нам і все намагались дати зрозуміти, що ми не винні, якщо ви лишитесь в прольоті.
корче піар компанія у них удалась, я вже трошки почала нервувати, можливо ізза того, що обіда давалась в знаки (як це так, класний будинок і не дістанеться нам), а можливо мені просто було холодно.
поки суть да дєло, ріелторши визвонювала хазяїв, я почала обглядатись навколо: "стоп, закралась думка, а біля самого базару приватних будинків то якось не густо..."
не просто так моя совість починала гризти мене...
врешті-решт, ми добились до власників і пішли по дорозі до кондитерської фабрики (хто знає житомир, той розуміє, що це ну дуже хороші дєбрі вже, а не базар, як було сказано).
пройшовши метрі 200-300 від кондитрки, ми звурнули в якийсь забитий перевулок, де асфальтом і не пахло, а про освітлення і подавно можна мовчати.
мої очі з надією бігали від будинка до будинка намагаючись знайти хоч щось гарне, але то було марно..
і тут, за вискоим ОДНОПОВЕРХОВИМ будинком, ми побачили "наш" "казковий" двоповерховий і чомусь, що вже не здалось мені дивним, він був нижче одноповерхового...
ага, забула сказати про власника: я була шокована, бо до нас вийшов якийсь горбатий, пузатий слюньтяй з відвисшими губами, виглядав психом і поводив себе не краще, з часом ми зрозуміли, що його дружина не далеко від нього ускакала.
але то дарма.
у дворі світла не було і я ледь не полетіла на своїх 10 сантиметрових підборах і не зарила носов в якусь дивну собаку.
потім ми пройшли в якийсь незрозумілий коридорчик, він був на стільки вузький, що там могла пройти одна лише людина, та щей він був якийсь трошки перекошений.
далі, що мене якось здивувало, ми відразу потрапили в кухню, яка була і за коридор одночасно.
на кухні було двоє неприродньо вузьких дверей, за одними був туалет з пальною машиною, а за другими ванна кімната, лише на кімнату вона не була схожа, бо ти міг зробити лише один крок і потім відразу валився в ванну, про якісь полички чи шафки навіть і мова не йшла.
значить ремонтом там і не пахло, страшна плтика, якась незрозуміла тумба замість кухоного стола, якийсь типу уголок столовий - стіл і типу м"який диванчик угловий, який треба було б завжди відідвигати, коли хотів би долізти до холодильника, бо, як я зрозуміла, у власників було мабуть дивне уявлення про холодильник, дивлячись на те де він стояв (під сходами на другий поверх, за угловим диваном, і щоб до нього дістатись треба було той диван відсувати), то це була сама непотрібна річ на кухні.
далі було ще цікавіще, не просто так я сказала, що була на підборах, друзі знають, що я не така вже й щоб дуже висока 179см+ 10см підбори=189 см, як для кімнат з нормальними стелями нормальний зріст, але власник сказав що на другому поверсі кімната всього 2 метри, та й нічого, подумала я, ми всерівн одо 2х не дотягуємо.
але не тут то було, ледь залізши на 2й поверх по страшним сходам, які, доречі, ЄДИНІ в будинку нагадувались щось типу косметичного ремонти.
так от, задершись туди, я відчула себе гігантом, бо я відразу ж вперлась головою в стелю, це було дивне відчуття.
але це було не саме страшне, найбільше мене насторожив дивний агрегат, схожий на роздовбану батарею, яка видавала дивні звуки клекотіння, журчання і випускання чогось. чомусь мені відразу здалось, що нас заре знесе в повітря.
у мене поступово пройшов стан паніки, розчарування і я просто була смішно ошарашена, а останньою краплиною перед тим як зірватись від сміху були слова власниці: "ні, ні, нехай діти дивляться, правильно - їм же тут жити, а ми тут недалеко живемо, але турбувати вас не будемо, навіщо, хіба що (це такий був мало важливий факт для неї, що вона вирішила це просто згадати в кінці нашої "теплої зустрічі")" раз в тиждень будемо заходити до вас з чоловіком помитись, бо у нас бачте гарячої води нема, ну і заразом попратись- бо пралки теж нема...."
паніка...
завіса...
продовження слідує..
ачєрєдной раз купую газети з оголошення і починаю дзвонити...
здавалось вже нічого мене не може здивувати, але ж ні...
після тривалих очікувань, пізнього вечора (ніфіга собі, які вони наглі вже й ніяких правил пристойності не дотримуються ) з ажіотажем і божевільною радістю в голосі телефонує мені "якась" ріелтор, бо з рахунку я збилась,а імена запам"ятовувати навіть і не намагалась..
просто криком кричить, виглядала так: "ВаВ, супер пропозиція, новорічні ціни, розбирай хто встигне"
а на ділі вийшло, як зазвичай у ріелторів.
нічого нового, продавец не продавець, якщо не вміє розрекламувати і заговорити зуби.
хоч вірте хоч ні, але то був останній раз, коли у мене з"явилась надія на те, що я щось знайду варте того, щоб там жити.
так ось, двоник: "Яну тут такоє, тут такоє... шо? га? яке? - та вабще, неслиханная щедрость - будинок, біля сенного ринка сразу, прєдставтє сєбє 2 етажа, толька два года как после рємонта, квартирантов еще не видал, хазяєва хатят всего 1100 и больше нєкаких комунальних платєжей, ви прєдставляєте?! нада ехать и брать нє глядя, гдє такоє видана и слихана.. "
короче, домовились ми на наступний день на 18.30, бо там вони чи то прибирали, чи то її діти виїздили на навчання з будинку, я так і не зрозуміла до кінця чому саме на завтра і на такий час..
як завжди ріелтор не забула повторити, що ми йдемо дивитись самі перші, у неї типу зв"язки і льготи як у ветеранів.
наступного дня, я, як ні в чому не бувало, в 5 годині викладаю собі англійську діткам моїм, а тут - дзвоник з криками: "Яна, если можєтє, то едьте сюда прям сечас, а то забєрут, слишите - забєрут хату, хазяєва нє чесниє, пригласили еще риелторов"
ну, Яна, як чесний громадянин, теж не хоче лишатись на задніх позиціях, закінчує швидко урок (добре, що вона подзвонила в кінці заняття), викликає таксі і мчить, заодно, зтягує з обігрітого крісла жень і змушує летіти теж.
доки приїхав Женя, я вже раз 30 прослухала заїжджену пластинку двох ріеторів, які ж все таки люди нечесні і як вони старалсь, щоб цей будинок дістався нам і все намагались дати зрозуміти, що ми не винні, якщо ви лишитесь в прольоті.
корче піар компанія у них удалась, я вже трошки почала нервувати, можливо ізза того, що обіда давалась в знаки (як це так, класний будинок і не дістанеться нам), а можливо мені просто було холодно.
поки суть да дєло, ріелторши визвонювала хазяїв, я почала обглядатись навколо: "стоп, закралась думка, а біля самого базару приватних будинків то якось не густо..."
не просто так моя совість починала гризти мене...
врешті-решт, ми добились до власників і пішли по дорозі до кондитерської фабрики (хто знає житомир, той розуміє, що це ну дуже хороші дєбрі вже, а не базар, як було сказано).
пройшовши метрі 200-300 від кондитрки, ми звурнули в якийсь забитий перевулок, де асфальтом і не пахло, а про освітлення і подавно можна мовчати.
мої очі з надією бігали від будинка до будинка намагаючись знайти хоч щось гарне, але то було марно..
і тут, за вискоим ОДНОПОВЕРХОВИМ будинком, ми побачили "наш" "казковий" двоповерховий і чомусь, що вже не здалось мені дивним, він був нижче одноповерхового...
ага, забула сказати про власника: я була шокована, бо до нас вийшов якийсь горбатий, пузатий слюньтяй з відвисшими губами, виглядав психом і поводив себе не краще, з часом ми зрозуміли, що його дружина не далеко від нього ускакала.
але то дарма.
у дворі світла не було і я ледь не полетіла на своїх 10 сантиметрових підборах і не зарила носов в якусь дивну собаку.
потім ми пройшли в якийсь незрозумілий коридорчик, він був на стільки вузький, що там могла пройти одна лише людина, та щей він був якийсь трошки перекошений.
далі, що мене якось здивувало, ми відразу потрапили в кухню, яка була і за коридор одночасно.
на кухні було двоє неприродньо вузьких дверей, за одними був туалет з пальною машиною, а за другими ванна кімната, лише на кімнату вона не була схожа, бо ти міг зробити лише один крок і потім відразу валився в ванну, про якісь полички чи шафки навіть і мова не йшла.
значить ремонтом там і не пахло, страшна плтика, якась незрозуміла тумба замість кухоного стола, якийсь типу уголок столовий - стіл і типу м"який диванчик угловий, який треба було б завжди відідвигати, коли хотів би долізти до холодильника, бо, як я зрозуміла, у власників було мабуть дивне уявлення про холодильник, дивлячись на те де він стояв (під сходами на другий поверх, за угловим диваном, і щоб до нього дістатись треба було той диван відсувати), то це була сама непотрібна річ на кухні.
далі було ще цікавіще, не просто так я сказала, що була на підборах, друзі знають, що я не така вже й щоб дуже висока 179см+ 10см підбори=189 см, як для кімнат з нормальними стелями нормальний зріст, але власник сказав що на другому поверсі кімната всього 2 метри, та й нічого, подумала я, ми всерівн одо 2х не дотягуємо.
але не тут то було, ледь залізши на 2й поверх по страшним сходам, які, доречі, ЄДИНІ в будинку нагадувались щось типу косметичного ремонти.
так от, задершись туди, я відчула себе гігантом, бо я відразу ж вперлась головою в стелю, це було дивне відчуття.
але це було не саме страшне, найбільше мене насторожив дивний агрегат, схожий на роздовбану батарею, яка видавала дивні звуки клекотіння, журчання і випускання чогось. чомусь мені відразу здалось, що нас заре знесе в повітря.
у мене поступово пройшов стан паніки, розчарування і я просто була смішно ошарашена, а останньою краплиною перед тим як зірватись від сміху були слова власниці: "ні, ні, нехай діти дивляться, правильно - їм же тут жити, а ми тут недалеко живемо, але турбувати вас не будемо, навіщо, хіба що (це такий був мало важливий факт для неї, що вона вирішила це просто згадати в кінці нашої "теплої зустрічі")" раз в тиждень будемо заходити до вас з чоловіком помитись, бо у нас бачте гарячої води нема, ну і заразом попратись- бо пралки теж нема...."
паніка...
завіса...
продовження слідує..